Екологічний стан природного середовища є явищем об’єктно-суб’єктно диференційованим у просторі й часі і характеризується конкретними науково-практичними проблемами, різним ступенем їх гостроти і впливу на умови життєдіяльності населення. Усі країни світу в своєму розвитку значною мірою нехтували екологічною його складовою, що зумовило значне погіршення природних властивостей компонентів природи внаслідок забруднення їх відходами господарської діяльності людини. Відомо, що збереження екологічного стану ландшафтів можливе тільки за умови рівноваги швидкостей біологічного синтезу й розпаду речовин, тобто за відповідної „замкнутості” біохімічного кругообігу речовин. Кожна з держав світу переживає не кращі часи у зв’язку з проблемами, пов’язаними з погіршенням умов існування живих організмів і людини. Ця проблема не минула і Україну.

Україна належить до староосвоєних територій. Це пояснюється сприятли­вими кліматичними умовами для життєдіяльності населення, рівнинністю території (гори займають близько 5% її площі), наявністю водних артерій, родючих ґрунтів і мінеральних ресурсів. Землеробство на теренах сучасної України розвивалося ще за часів трипільської культури (4000–2000 рр. до н.е.). Господарство почало розвиватися швидкими темпами з початком його активної капіталізації. А в період соціалістичного розвитку в Україні склалася система господарювання з високорозвиненим сільським господарством з поглибленою спеціалізацією за регіонами, потужною промисловістю, структура і розміщення якої були тісно пов’язані з розміщенням природних і людських ресурсів. Розвиток економіки був спрямований на отримання найбільшого прибутку від використання при­родно-ресурсного потенціалу території без належної уваги до екологічної складової. Внаслідок нераціональної системи господарювання і збільшення навантаження на природне середовище компоненти його знаходяться в пригніченому стані, а самовідновлювальні функції багатьох із них дуже послаблені.

Екологічний стан природного середовища формується в процесі взаємодії суспільства та природи. А впродовж останнього століття на стан природи господарська діяльність людини впливала найбільше. Саме через це виникла потреба показати цей вплив в окремому блоці. Його призначення – надати користувачам можливість отримати різноманітну й ґрунтовну інформацію про сучасний екологічний стан природного середовища, показати вплив суспільства на окремі компоненти природи і ландшафти в цілому, дати оцінку умов життя населення та основні напрями екологічної політики держави з метою обґрунтування та підтримки рішень щодо гармонізації відносин у системі суспільство – природа, екологічної освіти, просвіти та культури.

Багатоаспектність взаємодії суспільства та природи в Атласі реалізовано через структуру блоку. Перша частина блоку характеризує екологічний стан природного середовища: рівні забрудненості й оцінка стану всіх компонентів природи та антропогенний вплив на них. Вона вміщує близько 90% інформації і карт блоку. Друга частина блоку присвячена основним напрямам екологічної політики держави щодо запобігання погіршенню екологічного стану природного середовища.

Відповідно до територіальної організації виробництва, особливостей розселення й природокористування в Україні екологічний стан компонентів природи розглядається на державному, регіонально-державному, міжобласному та регіонально-локальному рівнях. Для кожного рівня екологічні проблеми інтегральні, оскільки вони формуються внаслідок усієї суми суспільно-природних відносин, що розвиваються на певній території, та є результатом синергетичного ефекту від співдії всіх видів техногенного навантаження на природно-територіальні комплекси.

Атмосфера. Забруднення атмосферного повітря в державі має тенденцію до зниження, але знаходиться в певній залежності від динаміки діяльності промисловості. Після кількох років спаду обсягів забруднення повітря в кінці минулого століття в 2004 р. шкідливі викиди в атмосферу знову зросли і досягли 4,15 млн т, хоча це майже в 2 рази менше, ніж у 1990 р. Ці викиди найбільші в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській і Запорізькій областях. Останніми роками зміни в забрудненні зі стаціонарних джерел хоч і збільшуються, але в менших пропорціях по відношенню до темпів зростання промислового виробництва. Тому можна говорити про незначне поліпшення технологій виробництва і збільшення ефективності знешкодження викидів.

Основні забруднювальні речовини – діоксид сірки, оксид вуглецю, оксиди азоту, бензапирен та ін. За багатьма з них у згаданих регіонах є перевищення допустимих норм.

Наявність викидів забруднювальних речовин від стаціонарних і пересувних джерел та надходження зовнішніх (трансгенних) речовин зумовлюють все-таки сталу забрудненість атмосферного повітря. На регіональному рівні це проявляється в збільшенні кислотності атмосферної вологи, появі кислотних опадів, концентрації приземного озону та рівня забруднювальних речовин, що погіршують екологічний стан природного середовища.

Характеристики викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря відображені в Атласі через їхні обсяги й структуру (оксид вуглецю, діоксид сірки і т.д.).

У розділі “Гідросфера” вміщено карти, що комплексно характеризують стан і якість поверхневих, ґрунтових і підземних прісних вод, а також вплив господарської діяльності на забруднення вод і заходи щодо їхнього очищення. Картографічний аналіз просторової інформації показав, що третина об’ємів вод, які скидають у поверхневі водні об’єкти промислові, комунальні та інші підприємства, відносяться до категорії забруднених. Звичайно, це вплинуло на екологічний стан поверхневих вод держави. В Україні переважають води задовільної якості.

У розділі “Ґрунти” характеризовано їхній сучасний екологічний стан. Економічна криза в Україні призвела до зменшення фінансування заходів з охорони земель, через що посилився в них розвиток негативних процесів. За останні 40 років вміст гумусу в ґрунтах зменшився на 0,3–0,4%, і швидкість цих витрат збільшується. Висока розораність земель і зниження культури землеобробітку позначилися на розвитку процесів, які порушують структуру ґрунтів та зменшують їхню врожайність. Основні з них – водна та вітрова ерозія ґрунтів, яка в окремих областях найбільш небезпечна. На жаль, розвиваються процеси заболочування, засолення і солонцюватості, підкислення ґрунтів та їх ущільнення.

Картографування екологічного стану ґрунтів охоплює відображення (в контурах типів і підтипів ґрунтів) природних екологічних чинників, інтенсивність розвитку негативних природно-антропогенних процесів, забруднення ґрунтів токсичними хімічними елементами внаслідок господарської діяльності, загальну інтегральну характеристику екологічного стану ґрунтів. На окремих картах показано площі особливо цінних ґрунтів і площі виснажених (сильно деградованих) ґрунтів, які потребують негайного виведення їх із користування або трансформації під інші угіддя.

У розділі „Рослинність та тваринний світ” вміщено карти, які характеризують найістотніші риси стану рослинного і тваринного світу в Україні. Найбільше впливає на стан флори і фауни в Україні надмірна розораність земель лісостепової і степової зон, де в окремих районах понад 90% території використовується як орні землі; на стан біоти негативно вплинули великомасштабні гідротехнічні та меліоративні перетворення ландшафтів, завдяки яким уздовж Дніпра було затоплено природні луки. Внаслідок осушування боліт істотно змінився гідрологічний режим мережі річок. За останні десятиріччя було втрачено понад 20 тисяч малих річок. Усе це істотно вплинуло на стан автохтонної флори і фауни, зумовило зубожіння популяцій багатьох видів біорізноманіття в цілому як у континентальних, так і в екосистемах Азовського та Чорного морів. Протидією дальшому збідненню біоти є наявність у різних регіонах України заповідників, дендропарків, ботанічних садів та екомережі, яка створюється останніми роками.

На картографічному матеріалі продемонстровано поширення видів рослин і тварин, які підлягають охороні згідно з міжнародними конвенціями, а також внесених до Червоної книги України. Окремо показано місцезнаходження основних видів хребетних і безхребетних тварин, що занесені до Червоної книги України.

Антропогенні впливи на екосистеми порушують рівновагу в біоценозах. Створюються сприятливі умови для проникнення в усі фізико-географічні зони України адвентивних видів, видів-чужинців, для яких характерне швидке поширення, агресивність та несприятливий вплив на місцеву біоту. Тому кілька карт присвячено поширенню найбільш шкідливих адвентивних рослин.

Через територію України пролягають шляхи сезонної міграції перелітних птахів, і ці шляхи відображені на картах.

Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 р. значно погіршила екологічний стан природного середовища насамперед в Україні, оскільки супроводжувалася викидами продуктів розпаду урану в атмосферу. Радіоактивні матеріали випали на поверхню землі, що забруднило радіонуклідами значні території.

У момент аварії на ЧАЕС сумарна активність в реакторі, який зазнав руйнування, була понад 210•10¹⁸ Бекерелів (Бекерель, Бк – одиниця виміру радіоактивності, яка відповідає швидкості розпаду в 1 розпад за 1 с). В довкілля потрапило близько 13•10¹⁸ Бк. У перші моменти після аварії до 200 радіоактивних ізотопів хімічних елементів у різних фазових та хімічних формах переміщувалися в атмосфері на відстань у багато тисяч кілометрів від місця аварії. Серед радіонуклідів, які під час аварії потрапили в атмосферу, значна частина належала до ізотопів, що мають порівняно короткий період напіврозпаду. Тому з часом у довкіллі реєструють радіонукліди з більш тривалим періодом напіврозпаду – трансуранові елементи (ізотопи плутонію, америцій 241Am, який утворюється при розпаді ізотопу плутонію 241Pu), а також 137Cs i 90Sr, періоди напіврозпаду яких – близько 30 років.

Найбільшого радіонуклідного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи зазнали Білорусь, Україна та Росія. Основними чинниками, що визначили характер формування радіоактивного забруднення територій, були поширення радіонуклідів у тропосфері на висоту до 2000 м, випадіння дощів та наявність елементів ландшафтів, які визначали напрям та висоту руху повітряних мас, забруднених радіоактивним викидом. В Україні зони з підвищеним рівнем забрудненості радіоактивними ізотопами цезію (134Cs, 137Cs) сформувалися в ряді районів Житомирської, Київської областей, на Черкащині, Поділлі і в Прикарпатті. Рівень забрудненості окремих районів у цих областях перевищував 1 480 кБк/кв.м (40 Кюрі/кв.км). Найбільшого за масштабами забруднення 137Cs (понад 1 МБк/кв.м) зазнали Київська і Житомирська області. В Україні територія, на якій виявлено 137Cs, щільністю більше 10 Бк/кв.км (0,27 Ki/кв.км), сягала в 1986 р. 211 тис. кв.км, у 2006 р., за рахунок його розпаду, ця площа зменшилася до 153 кв.км. Масштаби забрудненості територій радіонуклідами 90Sr, плутонію та америцієм дещо менші. Високі значення поверхневої забрудненості 90Sr (подекуди – до 1 500 кБк/кв.м) спостерігаються в Київській області. Ізотопами плутонію (238+239+240Pu) й 241Am забруднено переважно Київську й Житомирську області. Найвищий ступінь забруднення цими радіонуклідами виявлено в Чорнобильській зоні відчуження.

З короткоживучих радіонуклідів найбільш небезпечними були радіоактивні ізотопи йоду (131+132+133+135I), які мали дуже значне поширення й зумовили опромінення щитоподібної залози у значній кількості людей.

Кількість сільських населених пунктів та селищ міського типу в Україні, в яких щільність випадінь радіоактивного цезію перевищувала 37 кБк/кв.м, становить 1 867, а кількість жителів у них 1 446 тисяч.

Небезпека для людини, яка пов’язана з радіоактивним забрудненням, зумовлюється зовнішнім опроміненням та споживанням продуктів харчування, які містять радіонукліди. Із забруднених радіоактивністю продуктів харчування радіонукліди потрапляють у різні органи людини й зумовлюють внутрішнє опромінення. На внутрішнє опромінення припадає більша частка загальної дози, яку отримує людина. Основними продуктами, з яких радіонукліди потрапляють в організм людини, є м’ясо, молоко, а особливо продукти лісу – гриби, які здатні нагромаджувати багато 137Cs, та ягоди. Отже, дози опромінення людей, які проживають на забруднених радіонуклідами територіях, визначаються не тільки щільністю поверхневого забруднення, а й швидкістю переходу радіонуклідів з ґрунту в кормові або польові культури й подальшої їх передачі в трофічних ланцюгах до людини. Швидкість переходу радіонуклідів з ґрунту в рослину, біологічна доступність цих речовин характеризуються коефіцієнтами переходу, трансфер-факторами. Найбільші значення цих коефіцієнтів властиві торф’яним ґрунтам, а також сірим опідзоленим ґрунтам піщаного механічного складу. Саме внаслідок цього, зумовлені радіонуклідним забрудненням лісів, природних пасовищ та луків, дози опромінення людей виявилися високими в деяких районах Рівненщини й Волині, хоча поверхнева щільність радіонуклідного забруднення тут була нижчою ніж у Київській та Житомирській областях. Завдяки високій біологічній доступності радіонуклідів ліси можуть виявлятися критичними для життєдіяльності людини навіть при активності поверхневого забруднення порядку 40 кБк/кв.м. Радіонуклідного забруднення в Україні зазнали ліси 18 областей.  При цьому перевищення поверхневого забруднення радіонуклідами порядку 40 кБк/кв.м спостерігається у Вінницькій, Волинській, Донецькій, Житомирській, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Рівненській, Сумській, Терно­пільській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій та Чернігівській областях.

З метою уникнення надходження радіонуклідів у культурні рослини й свійські тварини, застосовують ефективні агрохімічні та землеробські заходи, насамперед окультурення природних пасовищ і сіножатей, вапнування кислих ґрунтів, відповідну систему удобрювання, а також зміну типів природокористування, наприклад, заміну продовольчих культур на технічні, обмеження молочно-м’ясного виробництва та інших форм тваринництва тощо.

З часом радіонукліди мігрують з поверхні ґрунту в глибші горизонти, що має вплив на їх біологічну доступність рослинам: при досягненні ними шару ґрунту, в якому знаходиться основна маса кореневих систем рослин, інтенсивність винесення рослинами радіонуклідів зростає.

Поверхневі води переносять значну кількість радіоактивних речовин. За 1986–2005 рр. лише води р. Прип’ять винесли понад 123•10¹² Бк 137Cs та 148•10¹² Бк 90Sr. Запас радіонуклідів 137Cs і 90Sr в басейнах річок Прип’яті і Дніпра становить відповідно 19,6•10¹⁵ і 2,3•10¹⁵ Бк. По Дніпровському каскаду водосховищ ці радіонукліди переносяться до Чорного моря, частина радіоактивності переноситься на сільськогосподарські землі при заборі води для зрошення.

Поява радіонуклідів у розсіяному стані в екосистемах, серед яких домінують ліси та землі сільськогосподарського використання, змушує вживати різних заходів, щоб зменшити дози опромінення населення та запобігти розвитку негативних віддалених наслідків надлишкового опромінення йонізуючою радіацією людей та об’єктів флори і фауни.

На заключній частині карт цього блоку відображено основні заходи держави щодо запобігання погіршенню екологічного стану природного середовища: еколого-економічні, компенсаційні, еколого-стабілізувальні заходи, що спрямовані на гармонізацію життєдіяльності суспільства в природному середовищі. Незважаючи на економічну кризу в державі, окремі Міністерства і відомства виділяють певні кошти на збереження природного середовища, формування й розширення структури природно-заповідних територій та підтримку мережі моніторингових пунктів, які стежать за екологічним станом природного середовища.

Д.М. Гродзинський, Л.Г. Руденко